лекі від свого народу. Католицьке ірландське селянство поставилося цілком вороже до цеї бранки. Коли який парубок давав себе завербувати, то йому не було проходу на селі. «Ти продався убійникам наших батьків» — кричали йому на кожнім кроці люде.
Під час цеї «добровільної бранки» остаточно розминувся з власними народом давній ірландський політичний провідник Редмонд, який по смерти Парнеля майже чверть віку стояв на чолі ірландського парламентарного клюбу. Вже перед початком світової війни, коли закон про гомруль зістав остаточно ухвалений в англійськім парламенті, Редмонд висловився за те, щоб полишити дальшу боротьбу й задовольнитись осягненими успіхами. Така «угодовість» вже тоді не вподобалася молодшим ірландським провідникам, і між ними та Редмондом відносини дуже остудились.
Протягом перших місяців війни Редмонд усе більше хилився вправо, до Англійців, і скінчив тим, що під час «добровільної бранки» в Ірландії дуже гаряче радив своїм землякам записуватися до англійського війська. Він навіть сам їздив по Ірландії й намовляв людей до бранки. Це остаточно розсварило його не тільки з народніми провідниками, але і з самим народом. «Англійський запроданець», «зрадник», «ворог народу» — инших назв Ірландці не мали для Редмонда. Від дальших прилюдних виступів йому довелось одмовитись, бо Ірландці з призирством од нього відверталися. Так і скінчив свою політичну
