них республиканським урядом. Існували англійські податкові установи, але податки платилися не їм, а народнім податковим установам. Інституції місцевого самоврядування в округах, повітах і містах усі були в руках ірландських націоналістів і слухалися наказів національного уряду, а не англійського.
Даремно силкувалися англійські власні боротися з конкуренцією властей, яких після свого права називали самочинними. Бували випадки, що на одній вулиці англійське військо та поліція шукали за ірландським трибуналом, а в сусідній вулиці власне той трибунал одбував свої судові росправи.
Ці способи незалежного урядування серед незвичайних репресій Ірландці довели до артистичної досконалости весною 1920 р., коли вибухнули аграрні розрухи. Таємний народній уряд установив тоді велику аграрну комісію з цілим апаратом суддів, посередників, землемірів, правників. І та після англійського права цілком «незаконна» комісія лише тому, що цілий край визнавав її за народню й законну, найспокійніше, перевела в частині краю, охопленій розрухами, регуляцію земельних відносин, урядивши парцеляції, вивласнення, сплати, гіпотеки, й ґрунтовно змінила власницькі відносини на обсягу 60 000 акрів землі. Власники та арендатори пристали на ту регуляцію, а уряд англійський знов даремно шукав за цею комісією.
Ціла людність Ірландії, натхнена ідеалізмом і запалом боротьби, так рішучо й дисципліновано стала по стороні нового уряду, що навіть
