Ця сторінка вичитана
В сорочці простій і в каптані,
неначе вчора із села,
а очі тихі, як у лані,
і ніжність із очей пливла.
По залі голос малиновий
розливсь, як весняний струмок,
і в кожнім жесті, в кожнім слові —
вишневі пахощі думок.
І досі як живі: березки
над ставом, біля кошениць,
співучість польової стежки
і тепле мукання телиць.
Життя ще не було пропито
серед повій та гультяїв,
і був він, як ядерне жито
перед грозою нових днів.
Хвилини споминів, чи жалю —
і наче вітер запашний
дихнув на урочисту залю
диханням колосистих нив.
Уже минуло десять років,
той весняний одцвівся сад…
