— Може і кипрські, сказав Целаброс. Гей панно, прощайте! крикнув він до Мурашковоі, котра стояла осторонь од усіх. Целаброс підбіг до неі, подав руку на прощання і всунув в іі руку записочку. Мурашкова обернулась до моря і крадькома прочитала кипрські комплєменти Целаброса.
— Прощайте! Прощайте кавалєри і дами, прощайте! Нема часу байдики бити. Мене жде діло, але я через годину верну ся; з вами так приємно гаяти час, сказав Целаброс, поглядаючи на Мурашкову, і побіг стежкою поміж камінням.
Тільки що він трохи одійшов, назустріч єму вибігла з'за скелі жінка Бородавкина, невисока, огрядна дама, повновида і гарненька. Вона впізнала Целаброса і кинулась до єго.
— Куди ви? спитала вона в Целаброса.
— За ділом в город! крикнув він і хотів поминути іі.
— Не пущу! вертайтесь! і не думайте іхати! цокотіла Бородавкина, не пускаючи єго руки.
— Та вже для вас верну ся на часок, сказав Целаброс. Він ніби хапав ся в редакцію, але це робилось тільки для ефекту.
— А бачите, таки вернула вас! сказала кокетлива Бородавкина. Целаброс вернув ся і провів іі до компаніі. В Бородавкиноі була повна біла шия. Целаброс любив іі шию, задивив ся на ту лебедину шию і… вернув ся сьлідком за Бородавкиною, забувши і про діло.
— Чи не бачили ви мого Сергія Степановича? спитала вона всіх гуртом, швиденько подаючи свою маленьку білу руку в золотих перстенях на пальцях.
— Он там під берестами грає в карти з своими приятелями, обізвалась Христина.
