Бородавкина кинулась до берестів. Сергій Степанович липнув на неі очима і здивовав ся і стревожив ся. Єму здало ся, що вона або з неба впала, або з під землі виросла.
— Сергію Степановичу! Ходи сюди на хвилиночку; щось маю тобі казати, промовила Бородавкина, ледви вдержуючи злість. Бородавкин знехотя встав, хапнув сурдут і пішов сьлідком за жінкою. Жінка одійшла далеченько од берестів і махала до єго рукою: бідний Бородавкин ледви поволік ноги: він ішов як віл на заріз.
— Попав ся бідний брат! сказала Христина Степановна. Достанеть ся це єму на бублики.
Матрона Титовна Бородавкина була дочка одеського міщанина підофіцера. Бородавкин ще студентом женив ся з нею за єі красу, за єі чудовий голос. Трошки ідеаліст в молоді літа, він задумав не допустити, щоб часом така перла, як Матрона Титовна, не впала в грязь і не пропала на віки. Він вийняв з болота ту перлу і женив ся з Матроною. Про характер іі він тоді і гадки не мав.
— Де ти бродиш, де ти волочиш ся волоцюго, пянице? Ти знаєш, що ми на дачі вже тиждень імо хліб за позичені гроші! Діти ходять босі. Ти гуляєш, а я сиджу над морем в міщанській хаті, пропадаю з нудьги. Бородавкин стояв і тільки очима лупав, як винний школяр, що несподівано попав ся в руки вчителя.
— Я за тобою ганялась скрізь: була і в Бендерах і в Терасполі; була і в Кишиневі, грізно говорила Бородавкина.
— Чогож ти ганялась? Чи ти здуріла? обізвав ся Бородавкин.
— Я не здуріла, а от ти то давно здурів. Хиба я це вперве ганяюсь за тобою по городах? Хибаж я нераз вже
