на Великому-Фонтані і був готовий утікати од неі хоч за Чорне море. Одначе жінка єго граючи в карти, не зводила з єго очей і була на поготові кождоі хвилі погнатись сьлідком за ним.
Бородавкина програла одну-другу партію, нічого не виграла, а програла чимало: іі взяла за серце нудьга і злість. Іі тягло до гурту, до веселоі молодоі компаніі, що гуляла над морем, тягло до гарного Целаброса… Вона страх, як любила гарних мущин. Бородавкина кинула програні гроші і побігла до компаніі вже веселенька та добренька.
— Чого це ви сидите мовчки, неначе школярі в школі? Паничі понасуплювались не забавляють дам, защебетала вона, давайте засьпіваємо хором. Ой море, море! Як гляну на тебе, то зараз сьпівати хочеть ся. Я бачите, зросла над самим морем. Було це в ночи чую, як під нашими вікнами шумить море, то я не втерплю, тай сьпіваю лежачи в постели, аж мама моя було сердить ся. От і теперечки під нами шумить море, над нами чайки кигичуть. Ой яка поезія!
Бородавкина почала сьпівати. Вона сьпівала дуже добре. Іі високий дужий сопран розливав ся трелями поміж скелями і стлав ся далеко понад морем. Рибалки попіднимали голови і виглядали з'за скель, закидаючи удки в море.
Бородавкина сьпівала і скоса поглядала на гарного Целаброса, прижмурюючи своі темні гарні очи. Насьпівавшись до схочу, сказала вона:
— Одначе вже час-би обідати. Я думаю, що кавалєри будуть такі звичайненькі, що нагодують дам смачним обідом.
— Добре, добре! Такого соловейка варто нагодувати хоч і париським обідом, сказав Комашко.
