Мурашкова побігла од єго і пристала до Сані. Саня глянула на неі і вгадала, що недавно була сцена між нею а Аристідом.
— Ходім обідати в павільон, гукнула Бородавкина i побігла до павільона.
Павільон був поставлений на стовпах в морю. Під ним билась об каміння і шуміла филя. До павільона з тераси був перекинутий місток.
Огрядна Бородавкина побігла через місток, як молода панна, але зачепилась ногою за дошку і трохи не впала. Христина побігла сьлідком за нею, повернулась до усіх і зробила кілька легеньких менуетів. Дошки під ii ногами увігнулись і заскрипіли.
— Ой не танцюйте, бо завалите павільон і потопите нас в морі, крикнув Целаброс.
— Нічого те! скупаємось в одежі усі разом. Вийде дуже ориґінально, а я люблю усе ориґінальне, сказала Христина.
— Ой як тут гарно! Під нами шумить море. Над нами літають чайки. От де моя стихія! щебетала Бородавкина. Вона і забула, що діти сидять на дачі голодні і босі.
— Чом-же ви не сьпіваєте, коли чуєте, що під вами шумить море? спитав Комашко.
— То і засьпіваю! гукнула Бородавкина і почала сьпівати пісню.
Компанія сипнула на поміст. В павільоні стояв один довгій стіл. Усі кинулись до стола. Бородавкина побігла до того місця, де сиділи кавалєри і сіла поруч з Целабросом та залізно дорожними урядниками.
Саня сіла з Мурашковою аж на другому кінці стола. Ім очевидячки не сподобалась компанія Бородавкиноі та залізно дорожних паничів. Вони говорили тихо
