Целаброса і тягла романс на все горло. Целаброс глянув на неі сердито, білки єго очей заблищали.
— Мадам Бородавкина! Я говорю! Прошу уважати на мою промову! крикнув Целаброс.
Він знов почав промову. Доволі ми наговорились про усякі абстрактні погляди. Ми вже виробили собі чесні пересьвідчення, ми вже твердо поставили себе на дорозі европейського стиглого розвитку, на дорозі европейського граждансьтва, на грунті европейського козмополітизма…
А мадам Бородавкина все тягла романс і не слухала високоі промови Целаброса. Вона була з тих південних сьпівучих натур, що як почне сьпівати, як розсьпіваєть ся, то вже не швидко втихомирить ся і готова сьпівати, доки не охрипне. Чорні Аристідові очи піддавали ій охоти.
— Мадам Бородавкина! Чуєте? Я говорю! крикнув Целаброс. Ви правдива катаринка, котру раз заведуть і вона грає, поки сама не стане…
Бородавкина найбільше любила сьпівати перед обідом і після обіду. Для неі, здаєть ся, прийшов той час сьпівання, як приходить птицям час щебетати. Не дурно про неі говорили в городі, що вона до пів дня спить після пів дня сьпіває, а цілий вечер чоловіка лає.
Бородавкина навіть не чула єго слів, вона сьпівала: „А ми в рибальській хатинці сиділи, сиділи рядочком у двох, у двох!“
Целаброс знов почав говорити:
— Будемо тепер говорити на теми Анакреона. Бував час і для великих ґєніів, коли вони говорили на теми Анакреона, справляли радісні вакханаліі серця. Сьогодня і ми підемо за ними цим сьлідом, обсипаним рожами та усякими цьвітками. Розсиплемо перлами слова, про
