кохання, про веселість! Під нами шумить море, над нами літають і кигичуть морські чайки.
— О! не крадіть бо Целаброс моіх слів! несподівано крикнула Бородавкина. Правда, там на скелях стоячи, я сказала: під нами шумить море, над нами кигичуть морські чайки.
— Не міні в вас красти слова, сказав Целаброс. Слухайте і вчіть ся в мене: не вам мене вчить! Бородавкиній мабуть не дуже хотілось тоді вчитись в Целаброса; вона знов затягла романс: „Туман розлягав ся, збирали ся хмари, і чайки літали то взад, то вперед…“
Целаброс крикнув: Мовчіть! Ми вам рот завяжемо! Почувши, що під вашими черевиками шумить море, ви розпустили горло на всі застави, говорив Целаброс. Він був вже трохи під чаркою.
Але Бородавкина не думала замовкнути. Целаброс підніс голос до ґвалту, щоб перемогти голос Бородавкиновоі і почав говорити далі:
— В цім павільоні я чую тиміян богині кохання, Афродити, сказав Целаброс і скоса поглянув на Мурашкову. Я бачу піну морську, бачу неначе з піни виходить богиня краси, стоіть на хвилях невмираюча, на віки вічні пишна красою богиня. Це богиня всего сьвіта, це богиня заходу і сходу, це богиня козмополітка!
— Не правда! Богина Афродита не козмополітка, а Грекиня, бо народилась в Греціі, а краще в фантазіі Греків. A bas! До долу Целаброс. Погано! A bas! крикнув Комашко і єго слово пішло в жарт.
— A bas, Целаброс! Погано! крикнув Бородавкин.
Целаброс саме набирав ся патосу і думав розпустити перли своєі східноі краснорічивости. Він підняв голос ще вище.
