А Саня поглядала на мальовничий берег, поглядала на Комашка, прислухувалась до мельодій, і важкі думи вили ся в іі молодій русявій головці. Чи буду я до віку згадувати ці місця, цей веселий день? Чи щасливу долю, чи може недолю пізнала я в цему поетичному місці, на березі Чорного моря? неначе питала вона в моря та в скелі. А скелі мовчали і вкривались мглою, а море червоніло і тонуло в далечі. Саня схилила головку на парапет парохода.
— Про що ви думаєте? Чого ви задумались? спитав у неі Комашко.
— Про свою долю. Є міні об чім думати. Ви завдали міні сьогодня загадку, і я не знаю, як іі одгадаю, сказала Саня.
— Чи в добрім напрямку для мене, чи може в недобрім одгадаєте ви ту загадку? спитав у неі Комашко.
Саня замовкла, задивилась на море. Вона примітила, що веселість іі душі десь счезає та тає, як віск на огні і що якісь важкі думи вкривають іі душу і як хмари часом несподівано насовують ся на чисте прозоре небо в ясний погожий день.
За Малим та Середним-Фонтаном понад Чорним морем на південь іде предмістя Одеси Великий-Фонтан.
В цему місці берег моря іде крутими, високими кручами. Скелі, розкидані купами понад берегом під кручами, далеко розсипають ся в морі. Над кручами стоіть висока ліхтарня морска. Недалеко од неі біліє манастир; коло манастиря зеленіє вигон, засажений акаціями, неначе здоровий парк. Проти манастиря стоіть манастирська гостинниця, а од неі в долину іде уличка, обставлена не-
