Фесенко зняв циліндер і поклонив ся Навроцьким. Він нераз стрічав ся з ними, був давно знакомий, але ще й разу не був в іх домі.
— Попроси єго на чай, сказала тихесенько Раіса Михайлівна до чоловіка, та тільки надінь на себе машкару, бо це сторонній чоловік і мало нам звісний.
Маня витріщила на матір здивовані очи, не розуміючи про яку машкару говорила мама. Раіса Михайлівна зрозуміла, що прохопилась і прикусила язика. Навроцький встав з місця, привитав ся до Фесенка і попросив єго на чай. Фесенко тільки того й ждав. Він для того і прийіхав на Великий-Фонтан, щоб де небудь стрінутись з Санею і побалакати з нею.
— Сідайте, будьте ласкаві! Вибачайте, що ми пємо чай по сельски, по простацьки, сказала Раіса Михайлівна.
— Звичайне діло на віллях, сказав Фесенко, виставляючи широкі груди, з широко викроєною жилєткою, з блискучою, чистою дорогою сорочкою, де блищали золоті ґузики якоісь ориґінальноі форми. Фесенко глянув на Навроцьку, на іі сіру шовкову дорогу сукню і подумав: Ну, не усе в вас по сельскому, по простацьки.
— Чи прийіхали на Великий-Фонтан купатись в морі? спитав ся Навроцький в Фесенка.
— Ні, я купаюсь в самій Одесі, а сюди прийіхав походити та погуляти, сказав Фесенко і з тими словами поставив на траву свій блискучий циліндер.
Він окинув очима зелений парк, глянув на одчинені вікна; Сані нігде не було.
— А ми зайіхали сюди купатись та пропадати з нудьги, сказав Навроцький.
— Трохи нудимось. Нема знаємих. Прийдеть ся таки добре нудитись. Правда, Маню? промовила Навроцька,
