ви прийшли, говорив Навроцький, подаючи стільці паничам.
Комашко сів на стільци. Мавродін стояв коло стола. Він трохи поговорив, розпрощав ся і пішов в гостинницю до Карялевоі. Всі на хвилинку замовкли. Фесенко замовк і надув ся. Несподівана стріча з Комашком дуже-дуже не сподобалась єму. Очи єго почали крутитись, як у тих кукол, що водять очима то на праву то на ліву руку.
— Приніс нечистий Комашка! Знов став він міні на дорозі! Де він тут узяв ся? Чого він прийшов сюди! Неначе зумисне сьлідкував за мною? думав Фесенко і злість і помста заворушили єго недобре серце.
Старий Навроцький заворушив ся, повеселійшав. Навроцька насупила брови, чогось засовалась на стільци, неначе вона сиділа на шпильках, і присунулась близше до своєі Мані. Фалда іі широкоі сукні впала на коліна Мані; вона, як квочка, хотіла прикрити своім крилом Маню, щоб іі часом не вхопив шуляк.
Комашко глянув на Саню довгим, допитливим, острим поглядом. Іі щоки трошечки почервоніли. Вона спустила очи на стіл і задумалась. Довгі, русяві віі, рожеві віки задрожали на очах: то був знак тревоги іі душі.
— Вибачайте, будьте ласкаві, що я перебив вашу цікаву розмову про мальовництво та артизм, обізвав ся Комашко.
— Наша розмова була не дуже цікава, знехотя обізвалась Навроцька і сердито глянула на свого чоловіка. Вона боялась, що він зніме свою машкару: при Комашкови старий Навроцький говорив, знявши з лиця машкару.
— Де зібрались розвиті люде, там розмова завсігди
