ніби вправляні в срібло. Краща, ніж мадам Кречулеско, багато краща, ніж панна Савіцка. Треба цих кидать. Ну іх! обридли! Час починати новий роман, — роман майський. Новий інтересний роман!
Цю останню фразу Целаброс не подумав, а сказав голосно, трохи не крикнув. Якась дама йшла проз його, почула ті слова і подумала: який же це вийшов новий такий інтересний роман, що цей Грек аж кричить про його на вулиці? Аж треба спитати в читальни Грищенка.
Вже не один роман був в житю гарного Целаброса. До його краси, до його повних червоних уст липли молоді дами й панни, як метелики падають на сьвітло, і не одна з йіх попалила своі легенькі крильця…
Целаброс на силу висидів в банку. Чорні брови, чорні очи Мурашковоі не виходили в його з думки, і манили і дражнили його. Він ледви діждав ся до кінця, вхопив бриль і побіг на ту улицю, де стояв той приватний банк, в котрому служила Мурашкова. Притаівшись за одним портиком, він не зводив очей з дверей банка. Незабаром двері одчинились. Целаброс углядів, як з дверей виглянуло лице Мурашковоі з чистим, як намальованим профілем. Мурашкова пішла садом. Целаброс слідком за нею. Вона вийшла з сада і пішла на гору; він назирці за нею. Вона одчинила хвіртку і увійшла в свій двір.
Целаброс спинив ся перед хвірткою і прочитав на табличці: дом жени надворного совітника, Зоі Полікарповни Мурашко.
— Що це за проява! подумав Целаброс: в неі тип грецький, а прізвище украіньське.
— З хвіртки вискочила горнична, сільська украіньська дівчина, тілько що привезена з села.
— Хто живе в цему домі? спитав у неі Целаброс.
