— Наша пані, сказала весела дівчина, по украіньський.
— Та вжеж твоя пані, коли ти в неі служиш. Алеж хто вона така? Чи руська, чи Грекиня?
— А Бог іі знає, хто вона така; знаю тільки, що вона удова, говорить якось чудно, не по-нашому, сказала горнична.
— А якже вона говорить? заговорив до неі Целаброс чистим украіньським язиком: вжеж таки ти розбереш: чи по руський, чи по молдавський, чи по армяньський?
— А хто єго розбере! як зійдуть ся гості, то шваргочуть, як ті жиди. Здаєть ся, пані з Греків, бо до неі приходять в гості Греки, сказала горнична.
— З Греків? гм… Сьміливо піду сьогодня до неі на чай. Я Грек. Мене стара радо привитає, як земляка. Греки міцно держать ся купи і в Одесі і в Кишиневі. Тут я буду, як свій, серед своєі семіі, думав Целаброс і повернув до дому.
Тогож таки дня в домі матери Наді Мурашковоі, староі Грекині Зоі Полікарпівни, зібрав ся по обіді кружок молодих паннів, товаришок Сані та Наді.
Невеличкий дім староі удови Зоі стояв серед двора, по східному звичаю. В просторній, але низькій кімнаті дома, стояли коло двох стін широкі турецькі софи, обкладані коло стін круглими подушками, неначе товстими качалками. Попід софами були розстеляні молдавські килими з ясними, червоними та зеленими полосами. Такі самі килими були простеляні через усю кімнату трема рядами. Один куток до самоі стелі був заставляний образами в позолочених рамах, а під образами стояв судни-
