погляд, і той погляд іі очей заспокоів єго, прохолодив єго серце, як сьвіжий, весняний вітер. Він знав, що чесне Санине серце за ним.
Скінчили пити чай мовчки. Дехто перекидав ся двома-трема словами. Слова уривались, як старий шнурок.
— Чи не підете проходитись трохи по садку? сказала Навроцька. Вечір такий чудовий, а моі панни засиділись.
Паничі встали з'за стола; встали й панни.
— Піду і я з вами, обізвав ся Навроцький, насилу встаючи з стільця. Навроцька очима показала єму, щоб він йшов на гулянку з дочками.
Між акаціями з'явилась далеченько Мурашкова. Саня вгляділа іі і задумала втікти до неі од Фесенка. Вона швиденько пішла вперед. Фесенко не втерпів: Саня манила єго неначе якимись чарами; він догнав іі і пішов з нею поруч. Саня йшла і мовчала, не дивлячись на Фесенка.
Іі маленька фіґура, облита мягкою зеленоватою тінію акацій, була незвичайно ґраціозна. Горячі краплі сонця неначе обсипали іі золотим дощем і спадали по іі фіґурці зверху вниз.
Фесенко розімлів, розстаяв як віск на огни.
— Олександро Харитоновно! сказав Фесенко.
— Чого? спитала в него Саня, липнувши на него ясними очима.
— Не маю сили довше затаювати в собі чуття того горячого кохання, яке ви розбудили в моєму серці. Я вас люблю страшно, без міри; полюбив з того часу, як вперше побачив вас, сказав Фесенко, театрально поклавши руку на серце. На пальцях в него заблищали золоті перстені.
— Котрий раз цего року ви признаєтесь паннам
