— Сьмієть ся з мене! Вонаж з тих… Подла!..
Навроцька тихесенько вилаяла Саню, дуже неделікатно, прямо по мужицьки.
— А я думаю, що модні ідейки та утопійки такі сьмішні і нікчемні самі по собі. І сьмішний той чоловік, хто носить ся з тими ідейками і накидає іх другим, сказав Фесенко, і в єго голосі почулось раздражіння.
— А міні здаєть ся сьмішним той, хто зовсім в голові не має ніяких ідей, або має такі ідеі, що вже заржавіли і просять ся в архів, спокійно промовив Комашко.
— Це ви говорите проти мене? не здержав ся і крикнув Фесенко, і єго лице зблідло, а очи стали страшні, злі.
— І не думав проти вас говорити. А коли ви це на себе приймаєте, то нехай воно буде ваше, промовив Комашко і голос єго задріжав.
— Чи машкара на цему Фесенкови, чи це єго така врода? одгадував старий Навроцький, скоса поглядаючи на Фесенка.
Навроцька постерегла, що розмова стає острою і, як зручна ґосподиня, перебила іі.
— Чи ви прийіхали на Великий-Фонтан купатись? спитала вона в Комашка.
— Ні, я прийіхав тільки погуляти. Я купав ся в самій Одесі, одказав Комашко.
— А ви? спитала вона в Фесенка.
— Я… я… прийіхав… щоб пройіздитись, сказав Фесенко і нервно кинув ся до чаю. Вія хапав ложечкою чай і швидко вливав єго в рот, неначе поспішав, як можна швидше єго випити. Чай був горячий. Фесенко не чув, що горячий чай попік єму язика та губи.
Комашко швидко заспокоів ся і поволи колотив чай ложечкою; блідий на виду, як смерть, він не зводив пильних очей з Фесенка. Саня кинула на Комашка ласкавий
