бутись, як мене звуть; бий тебе сила божа! Оце застукали… подумав Навроцький і нічого не сказав, тільки совав ся на стільци.
— Чортове мукало не піддержало мене. Треба обертатись до староі, подумав Фесенко.
— Я не політик, і не люблю політики, обізвав ся Комашко. Теперішня політика ще скрізь політика людоідства, проливання людськоі крови не для інтересів народа, а на користь дипльоматів. Я стою за просьвіту й культуру, а літературі, культурі й просьвіті байдуже про усякі державні границі; вони ширші од тих границь. Чи правду я кажу, Харитоне Кириловичу?
— Хоч бери шапку та тікай! Та ще й питанняж острі! подумав Навроцький. Одначе розмова Комашка єго зачіпала; він в думці стояв за ним.
— Гм… гм… А вжеж правда… вирвалось якось проти волі в Навроцького.
Жінка кинула на єго очима, неначе пятаки.
Навроцький прикусив язика і догадав ся, що прошпетив ся.
— Ой, Боже мій! Що це я сказав! Біда міні з цими молодими людьми! Витягнуть з тебе щире слово, як обценьками. Колиб ще не донеслось… Овва! Ццц…
— Правду я казав? обернув ся Фесенко вже до Навроцькоі. Загарбаю стару, бо на старому машкара, подумав Фесенко.
— А вжеж правда! Дай волю язикам в прасі, то так і почнуть кричати проти нас, обізвалась Раіса Михайлівна. Будуть кричати і проти шовкових та оксамитових сукень, і проти брилянтів, і проти тюрнюрів. Прийдеть ся нам одягатись в ситець, як горничним.
Саня усьміхнулась, але так голосно, що Навроцька почула.
