сьвяту повинність застерегти вас, що не сегодня-завтра Комашка запроторять туди, де козам роги правлять. Начальство буде знати про єго утопіі“.
— Брехня написана! крикнув Навроцький.
— Яка там брехня? На лишень прочитай, що написано в моєму листі, сказала сердито Навроцька.
Навроцький взяв од неі лист і прочитав голосно.
— А що? Хибаж я тобі не казала? сказала Навроцька.
— Гм, гм… казала, а я не слухав. Це пише до нас Фесенко, сказав Навроцький.
— Фесенко? Ніколи в сьвіті я цего не подумаю. Не такий він чоловік. Це пише мабуть твій Комашко, прохопилась Навроцька.
— Цеб то пише сам на себе? сказав Навроцький.
Саня зареготалась. Той сьміх, як ніж, урізав Навроцьку.
— Сьмій ся, сьмій ся, Саню. Швидко з тебе буде сьміятись увесь Кишинев, уся Одеса, сказала сердито Навроцька.
— На, Саню, ці документи, піди в кухню та вкинь в огонь, сказав Навроцький до Сані.
Саня вхопила листи і побігла тільки не в кухню, а в нумер до Мурашковоі на пораду.
В Мурашковоі вона застала Ольгу Каралаєву.
— От цікава новина, характеризуюча наш час! Нате, читайте ці депеши, сказала Саня веселим насьмішкуватим голосом, але іі голос вкінци фрази несподівано задрожав. Остання нотка в єму була мінорна.
Каралаєва й Мурашкова прочитали листи.
— Тай подлаж людина писала оці депеши! крикнула Мурашкова.
