— Як ви думаєте, хто писав ці документи? спитала Саня.
— Я скажу, не вагаючись, що писав Фесенко, обізвалась Мурашкова. Я на Малому-Фонтані постерегла, що ти, Саню, єму сподобалась, що Комашко став єму на дорозі.
— І папа догадуєть ся, що писав Фесенко, сказала Саня й задумалась. Туга впала на іі веселі ясні очи. Вона схилила голову ще низше і заплакала. Для неі стало невимовно жаль Комашка. Вона була готова летіти до него, застерегти єго, розказати єму усе. Перед нею на столі лежали рядом розгорнуті два листи і ці нещасні листи неначе наближали іі серце до Комашка. Він став для неі неначе рідний, дорогий.
— Щож міні тепер робити? спитала ніби сама в себе Саня.
— Треба дати знати Комашкови, обізвалась Мурашкова.
— Дам знати, дам знати, як найшвидше! крикнула Саня. Я єго викличу сюди, я напишу до него, нехай він зараз прибуде до мене.
— Саню, але це ти зайдеш дуже далеко. Подумай попереду і спитай своє серце! Ти знаєш, до чого воно йдеть ся, як ти напишеш до него лист і покличеш сюди? сказала обережна Ольга.
Саня задумалась. Вона в той час забула і про курси, і про науку, і про своі заміри, і про діяльність на користь людскости. Вона тільки чула, що іі жаль душить коло серця. Вона хотіла застерегти Комашка.
— Що буде, те й буде, а лист треба написати. Шкода міні єго, сказала Саня і взяла паперу та й написала до Комашка: „Прийізджайте до нас сегодня о семій годині в вечер; я буду ждати вас в нумері Мураш-
