— Од Сані, сказав тревожно Комашко і схопив ся з стільця.
— Од Сані? Щож вона пише до вас? спитав у него Мавродін.
— Щось трафилось! Щось єсть! крикнув Комашко і завештав ся по нумері дрібними швидкими ступінями. Нате читайте! Треба швидше йіхати. Мавродін прочитав лист.
— Яка гидота розплодилась на сьвіті! сказав він, насупивши своі густі брови.
— Бідна, нещасна Саня! Якесь лихо жде іі! Я вгадую, звідкиль виходить усе зле лихо проти неі і проти мене: це діло Фесенкове, сказав Комашко.
Він одчинив шафу і, хапаючись, почав витягати убрання та вбиратись.
— Бідна Саня! Це через мене зачіпають іі погані люде. Щось єсть. Щось недобре трафилось з нею! говорив він, надіваючи на себе одежу.
Він ухопив шапку і прожогом вибіг з нумера. За ним сьлідком вибіг і Мавродін.
— Пойіду й я з вами, говорив Мавродін, примітивши, що Комашко дуже стревожив ся.
Вони сіли на трамвай й в одну мить пересіли на пойізд залізноі дороги. Комашкови здавалось, що не буде кінця тій дорозі.
Він нічого не примічав і тільки неначе бачив перед собою Саню, засмучену, стревожену. Горячий день згасав. З садів, котрі йшли по обидва боки залізноі дороги потягло холодком. Дорога трохи заспокоіла нерви Комашкові. Думки в голові пішли вільнійше.
— Саня написала до мене лист, перший лист, несподівано блиснула в Комашка мисль, і він забув разом усі тревоги. Якась незвичайна радість злинула на его
