Вернувшись до дому Фесенко вглядів на столі другий лист, присланий по городській почті. Він роздер коверту і виняв своі власні анонімні твори з невеличкою припискою.
— Штука не вдалась! Вгадали, хто посилав ім ці листи. І хтож-би то оце вернув міні листи? Стара Навроцька пойме віри цім листам і не схотілаб іх вертати по моєму адресу. Старий Навроцький не зугарний до таких жартів. Та вони й мого адреса не знають. Це робота Комашка та Сані. Комашко знає мій адрес… Потривай-же! Яж тобі допечу! Я тебе з'зім без соли!
Фесенко скреготав зубами, бігаючи по кімнаті.
— Вбю тебе! Підкопаю під тобою яму і не я, а ти впадеш у цю яму, говорив голосно Фесенко. Саню моя! Золото моє! Як я тебе люблю! Яб оддав усе на сьвіті за один твій поцілунок. З іншими я жартував в кохання, а тебе кохаю щиро, горяче, кохаю без міри.
З того часу Фесенко почав обговорювати Комашка, де тілько було можна… Одного вечора на бульварі за столиком в кофейні він углядів Кишиневського директора і кружок інших директорів, що поз'йіздились в Одесу на прогуляння. Він присів до іх і накинув на репутацію Комашкову покривало чорнійше од чорноі ночи. Анонімні листи на Комашка полетіли і по вищій інстанціі…
Через кільки день Мурашкова покликала Саню до свого нумера. Вона дістала з Одеси лист на свій адрес, але для передання Сані. Саня розгорнула лист. Лист був од Комашка.
„Олександро Харитоновно! писав до неі Комашко. Пишу до Вас лист, бо не маю надіі стрінути вас на са-
