— Оце то подлість! Я вам просто це скажу в вічи, обізвав ся Комашко.
— Та скажіть-бо, що то за анонімні листи, що то за кукуруза? Скажіть, будьте ласкаві! благав Бородавкин, і в него од цікавости неначе засвербіло коло серця.
Але Фесенко єго не слухав. Він розлютовав ся, розчервонів ся, кричав, махав руками, як простий сільский парубок. В той час він зовсім забув про делікатність манєр.
— Таку штуку можуть встругнути тільки ліберали, радикали, такі як ви! кричав Фесенко.
— Так чеплятись ні-за-що можуть тілько такі шовіністи, як ви, що готові тричі на тиждень зміняти своі пересьвідчення за вітром! Жаль мене бере, що такий молодий, а вже ламаєте свою душу, сказав Комашко.
Мавродін мигав своіми великими тихими очима на Комашка, неначе говорив: не зачіпай лиха! Комашко навіть не примітив того.
— Бога ради, не кричіть, бож люде збігають ся, говорив Бородавкин. Зійдімо з улиці в те провалля.
— Знаємо, куди ви дивитесь! Би дивитесь в Женеву та Льондон, кричав Фесенко.
— Неправда ваша! крикнув Комашко. Я дивлюсь на Украіну та й годі. А ви дивитесь в Париж, та на свою кишеню, то і я не в претенсіі; на парижські ґудзики треба багато грошей, сказав він, і єго тонкі ноздрі задрожали, лице зблідло. Одначе, прощайте! Час міні йти до Навроцьких, сказав Комашко.
— І я там зараз буду! крикнув Фесенко.
— Опізнились! Ви скорчитесь в три погибели, скрізь пролізете, а там не пролізете, говорив Комашко, показуючи рукою на гору, де була гостинниця.
