— Проліземо й там! гукав Фесенко вже з балки, куди єго потяг за руку Бородавкин.
— Та ходім, пограємо в карти, бо все одно — вам не годить ся йти до Навроцького: туди пішов Комашко, сказав Бородавкин.
Злість душила Фесенка. Він почервонів, дрожав і все лаяв Фесенка, йдучи балкою з Бородавкином. Він ненавидів Комашка і за Саню і через те, що Комашко був талановитий чоловік і міг стати єму впоперек дороги на службі та випередити в карієрі.
Стежка вила ся на дні балки, подекуди закиданоі сьміттям та гноєм. На праву руку повертала стежка на гору, до одноі елєґантноі дачі з блискучими вікнами, з ґанком, оповитим диким виноградом. Фесенко повернув на ту стежку. Він думав, що на тому ґанку вони будуть грати в карти.
— Не туди! Ми живемо не в таких багатих дачах. Моя жінка любить сільску ідиллю. Ондечки на горбку наша дачка, наша ідилля! сказав Бородавкин. Він показував рукою на просту міщанську хатку.
Фесенко глянув на ту дачу і насупив брови.
— Повертайте на ліву руку, на ген-оту стежечку, гукнув Бородавкин.
Стежка з балки повела на горб через густі колючки.
Фесенко був взутий в тоненькі трипові сірі черевики. Колючки кололи єго в литки через шовкову чесучу і в ноги через тріко.
— Ой, колють колючки! аж сичав Фесенко, підкидаючи ноги вгору. Чорт зна, куди ви оце завели мене, сердив ся Фесенко.
— Це ми пішли навпростець, щоб швидче дійти. Жінка з нудьги вмирає, говорив Бородавкин.
