— Правда; певно правда, коли й Бородавкина бачила, подумав Фесенко.
— Гей, ви кавалєри! не знаєте, де раки зимують, сказала Христина, обертаючись до Фесенка. Фесенку! у вас очи ясні, як брилянти, але мабуть у вас полуда на очах, що ви нічого не примічаєте.
Фесенкови не сподобав ся такий крутий комплємент; він зморщив брови, підняв носа і скривив губи на бік.
Різкі Христинині комплєменти єго встидали.
— Вибачайте! в мене очи без полуди, сказав Фесенко і зняв цвікер.
— Ви ганяєтесь за Санею. Що ви знайшли в неі путнього, почала Бородавкина. Ні фіґури, ні бюста. Чванить ся своім розумом та носить ся з тою наукою, як старець з писаною торбою.
Бородавкина підняла голову і випнула свій бюст. Дивись, мов, чи такий-же бюст в твоєі Сані, як у мене.
— Сватайте Маню Навроцьку. Ви знаєте, що я повітова сваха, сказала Христина. До Сані ви не достанетесь, як не достанете зубами свого ліктя.
— Ой, говорить, як сільська молодиця! Зовсім здичавіла в степах оця пані, подумав Фесенко і голосно засьміяв ся.
— До Сані треба довших зубів, тягла далі Христина. В Комашка довші зуби, ніж у вас. А ви беріть Маню; двадцять пять тисяч й дім!
— Двадцять пять тисяч й дім, подумав Фесенко. Правду каже Христина; треба сватати дівчину, бо хтось незабаром вхопить.
І він був готовий бігти до Навроцьких і зараз просити Маниноі руки.
Бородавкин достав карти і кинув на стіл.
