— А поки що, перекинемо картами разів два-три, сказав Бородавкин. А ви Фесенку таки скажете міні про ті письма…
— Добре, добре, добре! Нехай потім… сказав Фесенко.
— Про які письма? спитала Христина і знов якось хитро осьміхнулась.
— Та то нісенітниця, обізвав ся Фесенко.
В Бородавкина аж очи бігали, аж горіли. Христина глянула на него і зареготалась.
— Пограю в карти тимчасом, бо в Навроцьких сидить Комашко. Не хотілось-би міні з ним стрінутись, думав Фесенко. Сонце стане на вечірному прузі, тоді підемо до Навроцьких і випремо звідтіль Комашка.
Фесенкови випала партнером Христина, але тепер єму були не в думці карти. Він кидав ними знехотя, грав невважливо і робив страшні помилки.
— Двадцять пять тисяч, ще й дім, та ще й добрий дім! мигало в єго голові і не давало єму звертати уваги на карти.
Карти летіли на стіл, а перед Фесенковими очима на зеленому сукні миготіли асиґнаціі цьвіта веселки, цілі купи асиґнацій, срібла, червінців. Червінці лисніли, дражнили й єго грубу фантазію.
— Наберу грошей, піду вгору по службі, вхоплю в руки високий адміністративний чин. Міні дадуть за службу конфісковані од Поляків землі, села, ліси в південно-західньому краю…
Фесенко неначе нічого не чув, кидав картами, як з просоння. Мріі снувались в єго голові.
— Куплю дом в Одесі з мармуровими сходами; сходи вистелю дорогими килимами, обставлю пальмами. На дверях поставлю швайцара з бородою до пояса в зо-
