пруг
пруг
|
|
Пруг, га, м. 1) Кромка, край матеріи. Харьк. г. Борз. у. Нѣжин. у. Прилуц. у. МУЕ. III. 19. 2) Ребро многогранника, (Черк. у.) грань. Мик. 480. 3) = Упруг. Сонце стояло вже на вечірньому прузі. Левиц. I. Мир. ХРВ. 175. 4) мн. Черты. Левиц. Пов. 68. Ум. Пружо́к.
Упру́г, га, м. 1) Мѣра поверхности: пространство пахоти, которое можно вспахать за одну упряжку воловъ. Заорував послідній упруг толоки. Г. Барв. 332. Годі! — крикне мов опарений, — годі орати! — Як годі? — каже чоловік: — дві скиби тільки одвернути та й упруг. Г. Барв. 198. І в тяжкі упруги, може, з'орю переліг той. Шевч. 669. 2) Четвертая часть рабочаго дня. Рудч. Ск. II. 172. Іду вулицею, так уже в вечірньому впрузі. Г. Барв. 528. Вже так як об третьому
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924