Словарь української мови (1924)/упруг
| ◀ упрохатися | Словарь української мови У упруг |
упрядати ▶ |
|
Упру́г, га, м. 1) Мѣра поверхности: пространство пахоти, которое можно вспахать за одну упряжку воловъ. Заорував послідній упруг толоки. Г. Барв. 332. Годі! — крикне мов опарений, — годі орати! — Як годі? — каже чоловік: — дві скиби тільки одвернути та й упруг. Г. Барв. 198. І в тяжкі упруги, може, з'орю переліг той. Шевч. 669. 2) Четвертая часть рабочаго дня. Рудч. Ск. II. 172. Іду вулицею, так уже в вечірньому впрузі. Г. Барв. 528. Вже так як об третьому упрузі назирив він коненя. Рудч. Ск. II. 175.