Комашко встав і собі з місця. Навроцький обняв єго і тричі поцілував.
— Ще й цілуєть ся… Ото велика радість! подумала Навроцька.
— А ви, Раісо Михайлівно, не будете проти мене? спитав ся Комашко в Навроцькоі.
— Я! Я нічого не маю проти вас. Та я й не мати для Сані. Вона мене ні-вчому не слухає і в цему ділі не послухає, сказала Навроцька, цідячи слова, неначе через густий цідилок.
— Хоч буде з ким поговорити по щирости, сказав Навроцький. А то знаєте, як у нас буває: гм… гм… з панами говори, тай бій ся; з товаришами говори — половинкою язика; з начальством говори тільки кінчиком язика; з чужими говори й стережись; з жін… сказав Навроцький та й замовк і прикусив язика, глянувши на жінку.
— О! вже заляпав не кінчиком язика, а цілим лопатнем до самоі горлянки, подумала Навроцька.
— Ота чортова машкара намуляла вже мині щоки, знов обізвав ся Навроцький. А перед вами, Вікторе Титовичу, мині якось вольнійше говорити. Саня вас любить; я про це знаю, але, бачте, в теперішних деяких дівчат увійшов якийсь новий дух, хоч дух незлий; вона морочить мене з тими курсами. Припала охота вчитись в універзітеті.
— Я про це знаю. І цей універзітет став мині на дорозі до щастя. Але я не проти універзітета, сказав Комашко.
— А яб хотів, щоб моя Саня не втратила вас; буде мині шкода вас, сказав Навроцький і чогось засмутив ся. Сказати правду, Саня таки любить поставити на свому, а я ій ні-вчому доброму не спинюю.
