економічне питаннє найпотрібнійше; другі говорили проти деспотизма. Підняв ся галас, гаряче змагання. Майське сонце неначе вливало енергію в душі, тревожило думи, давало сьвіжість мислям. А молодість, а розбуджена мисль не давала спокою, непереможно намагалась на складання пересьвідчення і розумних поглядів на все, на все, що панни бачили в житті, чого вони ждали від життя.
Несподівано двері в кімнату відчинились. Увійшла Надеждина мати, стара Зоя Полікарпівна Мурашкова, чорнява та смуглява на виду. Вона була напнута чорною шерстяною хусткою, убрана в чорну сукню і держала чотки в руках. Здавалось, ніби черниця увійшла в кімнату.
— Що це в вас за галас! Добривечір вам! сказала вона до паннів.
— Доброго здоровя! Зоя Полікарпівна! гукнули усі панни.
Стара Зоя вміла говорити по-грецький і говорила добренько по-молдавський. По-великоруський вона ніяк не могла вивчитись добре говорити, мішала великоруські слова з украінськими, ще й до того шепеляла в вимові, як шепеляють усі природні Греки, що не зросли в Россіі. Іі великоруську мову було навіть трудно розуміти.
— Де це ви були, Зоя Полікарпівна? питала в неі Саня.
— Була в церкві на вечерні та молила ся за вас Богу, бо знаю, що ви Богу не молитесь. Молилась за тебе, Саню, щоб тобі Бог післав гарного жениха, якогось царевича, або князя, сказала Зоя.
— Ого! дуже високо для нас! Я заміж не піду. Я буду жити для науки, для просьвіти, сказала Саня.
