Фесенко. Чи трудний, чи легенький той Шопен, він не тільки не знав того, але і навіть ніколи не чув про Шопена і зовсім не інтересовав ся ним.
— Чи не думаєте, Раісо Михайлівно, післати Марію Харитонівну на курси в універзітет? спитав Фесенко.
— Борони Боже! аж крикнула Навроцька. Моя Маня вчилась в приватному пансіоні мадам Роже, і вчилась не для курсів, а для себе. Я навіть боялась дати іі в женську ґімназію. Знаєте ті ґімназистки та курсистки бувають такі……
Навроцька не договорила. Іі здалось, що про тих курсисток сором навіть говорити з порядними людьми.
— Правда, бувають такі, такі собі… гм… і собі не догорив Фесенко і спустив очи на стіл, неначе засоромив ся.
— Одначе час-би нам і чаю напитись, а горнична самовара не подає. Йди Маню, проходись з паном Фесенком по саду, поки я звелю застлати стіл. Це стара Навроцька дозволила дочці таку вільність, що дочка на неі аж очи витріщила: не вже я оце піду гуляти сама, без мами з паничем? неначе питали іі очи в мами.
Навроцька встала і пішла в гостинницю. Фесенко схопив ся з стільця, надів циліндер, кинув зручним махом на плечи пальто з полосатою підкладкою і попросив Маню ва гулянку. Навроцька пішла в свій нумер, звеліла горничній подати самовар, а сама стала за занавісою коло відчиненого вікна і назирала звідтам за Фесенком та Манею. Вона боялась, щоб Маня не сіла часом з Фесенком на пароход та не дремнула в Константинополь.
Фесенко й Маня пішли стежкою, що йшла між акаціями до монастирських стін.
