— Гарні в вас вазони? спитав Фесенко.
— О, дуже гарні! Два фікуси вже доросли до стелі. Мама не знає, що з ними робити, бо зрізувати шкода. А папа жартує, каже мамі: Візьміть та підніміть на два аршини стелю.
Фесенко зареготав ся. Маня й собі засьміялась.
— Ті фікуси щепила сама мама. Тим-то вона так іх жалує. І я сама своіми руками прищепила аж два.
— Аж два! крикнув Фесенко. І своіми ручками?
— Своіми руками, сказала Маня. Я сама й резеду сіяла, а мама сіяла астри та левкоі, сказала Маня.
— І зійшла ваша резеда? Ох, як я люблю резеду! Це для мене найкращі в сьвіті квітки! Як-би мені хотілось подивити ся на вашу резеду! промовив з патосом Фесенко.
— Прийідьте та й побачте! сказала Маня і сама вдивилась своій сьміливости.
— А ви мені дозволите нарвати букетик на памятку хоч малесенький? спитав Фесенко.
— Добре! сказала Маня і знов іі щоки почервоніли.
— Я той букет сховаю в срібну та перлову коробочку і буду держати на памятку до самоі смерти! знов гукнув з підробленим патосом Фесенко.
— На що ви єго будете ховати в коробочку? Хиба він такий гарний? Є квітки богато кращі, як резеди! сказала наівно Маня.
— Ні, для мене нема кращих квіток, як резеда, бо, бо… бо ви іі любите. А що любите ви, те люблю й я, сказав Фесенко і заглянув Мани в самі очи.
Маня засоромилась. Ще ніхто не говорив іі такіх чудних комплєментів. Вона трохи стревожилась і повернула стежкою назад.
