трохи перегодя. Місце таке гарне: море, скелі, акаціі, кораблі, білі вітрила. Поезія кругом.
— Еге! обізвалась несьміливо Маня. Тілько мама не дозволяють мині богато читати. Кажуть, що книжками можна очи збавити. Саня не слухає мами, читає богато і в неі очи вже болять; вона часом надіває окуляри.
— Оце негарно, як молоденька і така гарна панна, як ви, та надіне окуляри. Бережіть своі очи. В вас пишні, ясні очи, якіх я ще й не бачив ні-в-кого, сказав комплємент Фесенко.
Маня почервоніла. В неі почервоніло навіть чоло, а щоки неначе зайняли ся.
— Я тепер читаю Гоголя… але… але мама каже: паннам ще не годить ся читати усего Гоголя, несьміливо обізвалась Маня.
— А Шевченка ви читали? спитав для штуки Фесенко, щоб випитати в неі погляд на Украінщину.
— Ні, не читала. В папи є Шевченків кобзар, але мама казала мені, щоб я єго не читала, каже, що він написаний мужицькім язиком. Мама дає мені француські книжки, сказала Маня.
— Буде саме така жінка, якоі мені треба: не знає ніяких тих теорій та ідей, нігде мене не скомпромітує, подумав Фесенко. Але щоб розговоритись з нею, треба братись або до музики або до рож та лелій, подумав Фесенко.
— Якже оце ви покинули дома своі квітки? Хтож іх буде доглядати? спитав Фесенко.
— Ми повиносили вазони в сад і сказали, щоб наша горнична поливала. Квітки не пропадуть. Мама просила одну даму, що мешкає по нашій стороні, наглядати, сказала Маня.
