— Еге… любить; любить, обізвалась Маня.
— Чи ваша сестра часом не соціялістка? спитав Фесенко.
— Так, спеціялістка. Папа часто каже, що Саня спеціялістка, бо любить вчити в школі; каже, що і я спеціялістка, бо люблю малювати, обізвалась Маня.
— Ви мене не так зрозуміли, Маріо Харитонівно. Я не говорю про спеціяльність вашоі сестри. Що вона добра спеціялістка в педаґоґіі, про це я давно знаю. Я говорю, що ваша сестра, хоч молода, а вже знає добре усякі соціяльні ідеі, інтересуєть ся теоріями. Мабуть богато читала і знає усякі теоріі, сказав Фесенко.
— А вжеж знає, бо вона добре вчилась в ґімназіі. Вона має золотий медаль. І в нас в пансіоні вчили теорію поезіі і прози, бовкнула Маня.
Фесенко трохи не зареготав ся голосно. Щоб не засьміятись він голосно кашлянув. Це чисто провінціяльна дуре́на! В пансіоні мадам Роже нічого не робили, тільки байдаки били тай француский язик вчили, подумав Фесенко.
— Чи ваша сестра любить ті теоріі ради самих теорій, чи прикладає іх до практики? знов спитав у Мані Фесенко.
Маня вже зовсім не розуміла, про що він говорить.
— Ой, Боже мій, як він говорить по вченому! Нічого не розберу! подумала Маня і нічого не відповіла. Бідна дівчина оглядалась на всі боки, неначе шукала матери для помочи.
— Ну, це не Саня! подумав Фесенко. Повертай цабе, бо соб нікуди. Дуже високий тон я взяв для цеі Мані. Тепер сьміливо мож починати розмову про леліі та рожи.
— Ви мабуть тепер богато читаєте? почав Фесенко
