байдак
|
|
Байда́к, ка́, м. 1) Родъ большого рѣчного судна. Рудч. Ск. II. 28. А нуте, хлоп'ята, на байдаки! Море грає — ходім погуляти. Шевч. Великий тяжко був пожар, — човни і байдаки палали. Котл. Ен. II. 29. 2) мн. Байдаки́. «Селезни, сбившіеся въ стаи тогда, когда матки водятъ выводки». Мнж. 176. 3) Байдаки гонити. (Бѣл.-Нос.) и байдаки би́ти (Левиц.) = байдики бити. Ум. Байдачок. Ув. Байдачище.
- Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924
Байда́к, ка, м. 1) Род большого речного судна. Рудч. Ск. II. 28. А нуте, хлоп'ята, на байдаки! Море грає — ходім погуляти. Шевч. Великий тяжко був пожар, — човни і байдаки палали. Котл. Ен. II. 29. 2) Мн. Байдаки́. «Селезни, сбившиеся в стаи тогда, когда матки водят выводки». Мнж. 176. 3) Байдаки́ гони́ти. (Бел.-Нос.) и байдаки́ би́ти (Левиц.) = Ба́йдики би́ти. Ум. Байдачо́к. Ув. Байдачи́ще.
- Словник української мови / упоряд. з дод. влас. матеріялу Борис Грінченко; ред. С. Єфремов, А. Ніковський. Київ: Горно, 1927–28