ною, обізвав ся Фесенко. Добре ви, Раісо Михайлівно, вчинили, що дали вашу дочку на науку в пансіон, а не в ґімназію. Які перли виходять з пансіонів та з інститутів! Які перли, ім ціни не ма!
— А з універзітетів та ґімназій що виходить? відрізала Саня. Чи перли, чи діяменти?
— Не те, не те, Олександро Харитовівно! несьміливо сказав Фесенко.
— А щож? бодяки, чи що? А я оце думаю втертись доконче між ті бодяки, бо йду на курси! відрубала Саня.
— Хе, хе, хе, ніби знехотя усьміхнув ся Фесенко. Як-би в ґімназіі та в курси завели грецький та латинський язик, то може звідтіль виходилиб перли. Правду я кажу, Харитоне Кириловичу? Це булоб по аристократичному.
Старий Навроцький поклав руку на стіл і застукав одним пальцем по столу: то був знак, що він щось думає.
— Гм… гм… це полова. Не варт набивати половою голов навіть ґімназістам. Гм… це фальшива і шкідлива для молодіжи урядова педаґоґічна система. Шага не варта, прохопив ся Навроцький.
Фесенко прикусив язика. Навроцьва грізно глянула на свого чоловіка, неначе вдарила єго поглядом.
— Ой, щож я оце сказав? Щось не до ладу… Гм… не в лад… подумав Навроцький. Оце лихо! оце лихо! Біс єго зна, як я оце вихопив ся словом перед оцим небезпечним Фесенком: це тим, що я трохи сердитий на него. Овва! Гм…
Розмова не йшла. Комашко встав і почав пращатись. Саня й собі встала з стільця. Комашко пішов до дому. Саня побігла в нумер до Мурашковоі, щоб розка-
