схопив ся з моря вітерець і острою стрілою перелетів через акаціі. Лист зашумів і затих. Один листочок упав на стіл. Фесенко схопив ся, вхопив листочок і делікатно пустив на траву, неначе бояв ся, щоб він не розбив ся, мов він був скляний. Усі мовчали і неначе чогось сердились.
— Вітер… промовила Навроцька. Яка чудова сего вечора погода! вкінци всего попала на сюжет стара Навроцька.
— Еге! обізвав ся Фесенко. Дивний пишний вечір!
Саня усьміхнулась. Навроцька глянула на Саню сердито.
— Щож ви тепер читаєте? спитала Навроцька в Комашка і аж зраділа, що знайшла високу матерію для розмови.
— Тепер я читаю книгу людського серця, обізвав ся Комашко. Маня кинула на него очима. — Яку чудну книжку він читає, подумала вона. Це мабуть не француська а англійська, бо так чудно зветь ся.
— Погода така гарна, що й моя Маня оце гуляла з паном Фесенком, не втерпіла Навроцька, щоб не похвалитись.
— Мав велике щастє гуляти з Марією Харитонівною, відказав Фесенко з легенькім уклоном до Навроцького.
— І далеко ходили гуляти? спитала Саня в Мані.
— Аж до монастиря! несьміливо обізвалась Маня.
— Мав приємність і щастя обійти з Марією Харитонівною увесь парк, обізвав ся Фесенко.
— Як далеко! сказав Навроцький.
Саня засьміялась: до монастиря було сяжнів сорок.
— Мав приємність поговорити з Марією Харитонів-
