подумав Комашко; бо коли Фесенко до кого дуже ввічливий, кому низенько кланяєть ся подаючи руку, то певно він вчинив потайну каверзу.
Навроцький глянув на Маню, Мана горіла, як неопалима купина. Глянув він на жінку, в жінки на лици і в очах благодать.
— Щось стало ся! Накльовуєть ся другий зять, а може вже й накльонув ся, подумав старий. Оце лишко! Якже міні тепер говорити з двома зятями? Це буде така дипльомація, що й сам Бісмарк не потрафив-би, на яку ступити. З одним говори — скидай машкару, з другим говори — насовай машкару. Треба було послухати жінки. Казала жінка: ніколи не скидай тепер машкари, й спи в машкарі. А бодай нечистий взяв цего Фесенка! Завдав міні на старість роботу. Старий трохи розсердив ся на Фесенка.
Усі посідали і довгенько мовчали. По один бік стола сиділо три душі, й по другий три душі і тільки поглядали через стіл одні на других. Усі почули, що за столом сидить права й ліва. Стара Навроцька знала це добре і почула, що іі прийдеть ся заводити машину, бо машина була готова стояти і мовчати хоч-би й до страшного суду.
— Треба починати самій. Нічого не поможе, подумала Навроцька. Але з чого, почати? Паничі вчені люде… Треба почати про щось вчене…
І в іі голові швидко потягли ся, як разок намиста, теми для розмови: погода, горнична, куховарка, априкозове варення, сині баклажани, вчорашний несмашний борщ…
— Ні, не випадає! Ой, ніяк не знайду доброго сюжета! подумала Навроцька.
На дворі було тихо, як в усі. Коли несподівано
