мене з переляку в хату… Але попрошу руки, попрошу. Що Бог дасть! Нетерплячка брала Фесенка. Він ледви вдержав зубами язика. Двайцять пять тисяч манили єго, неначе дражнились.
— Це я третій раз в іх в гостях, снувала ся думка в Фесенка. Мабуть буде трохи рано. А там в купця піймав облизня, бо тричи був в іх в гостях і попросив руки єго дочки… Стара дуже етикетальна дама. Ще рано, ще не час… Але не видержу! Ой не видержу!
Сам язик вилазив у него з рота. Він вже роззявив рот і хотів свататись.
— Добри-вечір вам! промовив позад него старий Навроцький.
Фесенко скочив з місця, як опечений. З Навроцьким стояв Комашко, а коло него Саня.
— Доброго здоровя! доброго здоровя! сказав Фесенко і лапнув рукою за голову. Рука не знайшла на голові циліндра і махнула по лобі. Фесенко схопив стілець і подав єго Навроцькому. Потім схопив він другий і подав Сани.
— Не клопочіть ся; я й сама візьму собі стільця, сказала Саня.
— Щоб зробити вам приємність, делікатність, говорив Фесенко і вхопив третий стілець і сунув єго Комашкови.
— Я й сам знайду собі місце, сказав Комашко, усьміхаючись.
— Щоб зробити вам приємність, приємність, говорив Фесенко підсолодженим голосом і звиваючись ґраціозною гадючкою на усі боки. Він подав руку Комашкови. Той здвигнув плечима і сунув єму і свою руку: на, мов, коли хоч!
— Певно вчинив міні знов якусь потайну гидоту,
