— І Комашка боіш ся? спитала мати.
— Ні, Комашка не боюсь, бо він давно буває в нас; я до него привикла.
Мати задумалась.
— Чи не перейшла я міри? Ще візьме та поснуеть ся в монастир, в черниці… подумала мати.
Мати дізналась, що ій самій прийдеть ся попсувати трохи своє чадо.
— Треба повезти іі в театр, щоб побачила оперетки Оффенбаха. Дістану романи Золя та всуну ій в руки. Нехай читає. Може буде сьміливійша з паничами. Овва! Шкодаж, як так! Ще я переборщила, думала стара Навроцька.
— Не казав часом тобі Фесенко, що він тебе любить? спитала Навроцька трохи надумавшись.
Маня сиділа край стола, спершись ліктем і підперши голову долонею. При останних матерних словах вона почервоніла, але нічого не сказала.
— Чогож ти мовчиш? Від матери в тебе неповинно бути секретів. То тільки Саня потай від мене робить, що схоче. Але Сани я не мати, а мачуха. Еге, він казав, що тебе любить.
Маня сиділа червона й мовчала. Іі сором було признатись. Цего слова вона не вимовилаб ні-за-що в сьвіті. Мати мовчала й дочка мовчала. Маня неначе бачила перед собою ясні очи та чорні високі Фесенкові брови, бачила єго повні червоні уста. Іі страшно схотілось поцілувати ті уста та ще й зараз.
— Мамо, я хочу варення! обізвалась Маня.
— Якогож варення тобі хочеть ся? спитала мати.
— Варення з кітри, сказала Маня.
— Вередує, подумала мати. Вона просить гіркого варення з кітри тоді, як вередує.
