Мати пішла в гостинницю і винесла слоік з варенням.
Накидавши варення в блюдечко, вона подала єго Мани.
Маня з'іла ложечку і кинула ложечку на стіл.
— Гірке. Міні хочеть ся солодкого варення якби з априкозів…
— Оце яка ти сегодня вередлива! Погуляла трохи з Фесенком, та й заманулось априкозів! сказала мати.
Одначе вона знов подибала в гостинницю і винесла слоік з априкозовим варенням.
— Еге, ти любиш Фесенка?! сказала мати.
Маня несподівано заплакала. Дві сльози скотили ся по щоках і впали на стіл. Мати пригорнула голову своєі коханоі дочки до себе і поцілувала іі в голову.
— Маню моя дорога! Ти єго любиш? сказала мати. Еге, любиш єго? Маня мовчала.
— Міні здаєть ся, сказала мати, що він тебе буде сватати. Прийдеть ся справляти разом двоє весіллів. А тиб пішла за него заміж?
Маня аж кинулась.
— Я, мамо, ні-за-кого не піду заміж, тихо обізвалась Маня.
— Чом не підеш? Требаж тобі колись вийти заміж, сказала мати.
— Я вас ніколи не покину, сказала Маня. Без вас я ні-за-що в сьвіті жити не буду. Він мене візьме від вас, кудись заведе.
В Мані затремтів голос від жалю. Вона була напоготові заплакати.
— Звикнеш. Дівчина, як верба; де посади, то й прийметь ся, сказала мати украінську мужицьку приказку.
