— Час нам до дому, сказала догадливо Саня до Махновськои. Мене дома ждуть.
Саня моргнула очком до Махновськои. Вона знала, що треба покинути Мурашкову в-двох з Целабросом.
— Прощайте, Аристіде Тарасовичу! Прощай, Надю! сказала вона і повернула до монастиря.
За нею сьлідком пішли Махновська, Комашко і Мавродін. Вони пішли, попарувавшись. Комашко узяв під руку Саню, Мавродін пішов рядом з Махновською.
— Як попарувались! сказав Целаброс до Мурашковоі по грецьки і своєю розмовою на грецькій мові дав знати ій, що заходить дуже інтимна розмова.
— Попарувались Саня й Комашко, ще й на віки, сказала Мурашкова так само по грецьки. В іх швидко буде весілля.
— Не вже! аж крикнув Целаброс. Щож? Чи паничі повернули паннів на свою віру, чи панни паничів? спитав Целаброс.
— Паничі паннів: щоб робити яке діло, і діло путне, довговічне, треба ставати на національний ґрунт, приставати до народа, зливатись, або хоч наближать до єго, сказала Мурашкова.
— Може й ви до іх пристаєте? аж крикнув Целаброс.
— Мабуть пристану. Мене душить оця канцелярська робота. Мині дихати нема чим в канцеляріі. Я ніби то щось роблю, але знаю добре, що нічого не роблю. Я покину свій нудний обовязок, бо я чоловік живий. Не можу жити без живого діла.
— Надю моя дорога! Ви ентузіястка з горячою вдачою. Що ви говорите? Ви закуєте себе в узьку рямку. Ви втратите широкий простір мисли… Яка принадність, яка пишність бути космополітом, гражданином сьвіта!
