— І нічого не робити! І ні за яке діло не братись, сказала Мурашкова.
— А думати?! а мислити? Мисль космополіта вольна, як птиця, літає над морями, над горами, над усім сьвітом. Для неі скрізь вітчина, де є вольномислячі люде. Це така абстракція, аберрація, котра перевисшає усякі ідеі й ідеали, глибше усякоі фільозофіі, глибше Плятона і Арістотеля. Вона концентруєть ся в однім пункті, кристалізуєть ся, і, як воздух має силу розтягнутись без кінця. Вона скрізь і нігде, бо то сила висока, жива, вселюдська: не обсягнути іі, не замкнути іі в якісь узькі форми нашоі мисли, нашоі абстракціі.
— Пускає туман абстрактний мині в вічи. Але ці хитрощі я вже знаю, подумала Мурашкова.
— Я люблю наші чорноморські го́роди з мішаниною людей усяких націй. Я там чую себе дома, неначе я вже став гражданином усего сьвіта. Рідний край Одесса для мене дорогий, але сьвіт мині багато дорожший, розвивав далі свою східню одеську фільозофію Целаброс: сьвіт для мене усе, рідний край — нічого.
— Чим-же гарні наші го́роди? Хиба тим, що торгують і багатіють з Украіни і нічого не дбають про украінський нарід, про Украіну, перебила єго фільозофію Мурашкова.
— Видно, вже знать науку Комашка, сказав Целаброс з легким усьміхом. Але знаєте що: покиньмо цю фільозофію. Я оце сам підвів діло в канцеляріі так, щоб побувати кілька день в Одессі та побачити вас. Я вмираю за вами. Жити не можу без вас. Ви для мене тепер краще й вище від усякого націоналізма та космополітизма.
Целаброс вхопив руку Мурашковоі і несподівано
