поривчасто поцілував іі горячими губами. Мурашкова почула, що він неначе впік іі руку. Вона чула, що на руці, на тому місци, де він доторкнув ся своіми устами, неначе зайняв ся огонь, горів і непогасав. Кров почала грати в іі жилах, як молоде вино.
— От Саня швидко повінчаєть ся. Надю, нема нам чого гаятись: повінчаймо ся і ми, і будемо щасливі, будемо жити як у раю, сказав Целаброс.
Мурашкова думала і мовчала.
— Ви з матірю погано хозяйнуєте: маєте трохи землі і даєте в посесію. Це зовсім не практично. Вам треба чоловіка, треба хозяіна, заговорив несподівано Целаброс тоном практичного чоловіка. Треба вам сіяти пшеницю. І пшениця дає добрий заробіток; це правда: на десятині в добре не сухе літо стане двадцять або й більше кіп. Копа дасть десять, пятьнадцять пуд зерна. Пуд пшениці тепер коштує карбованця. Ціна добра… Надю моя дорога! Як я вас люблю! Як я вас люблю! крикнув Целаброс і вхопив іі руку і наче впік іі горячими устами.
— Ми, Надю, будемо сіяти не пшеницю, а тютюн, та ще кримського насіння, говорив далі Целаброс. Це вигіднійше. Пуд тютюну будемо продавати по двадцять або й більше карбованців. А ви знаєте, скільки десятина дає пудів тютюну? Надю, моє серце! Ти запалила усю мою душу! Твоі очи печуть мене в серце. Повінчаймось, та й будемо щасливо в парі жити.
Целаброс нагло дурив Надю: він і в думці не мав іі сватати. Ті слова про господарство були тільки одгуком єго матеріяльних мрій, якби він захозяйнував, якби взяв Надине добро в своі руки. Він вхопив Мурашкову за обидві руки і почав цілувати в долоню швидко, швидко, цмокаючи то в одну, то в другу долоню.
