Мурашкова почула, що в неі кров починає грати в жилах, як молоде вино, ллєть ся до серця, наливає голову. Горячі уста Целаброса дражнили іі. Одначе вона мовчала й думала.
— Чого ви, Надю, мовчите? спитав іі Целаброс і голос єго задрожав сердито, як голос гаремного деспота.
Мурашкова глянула єму в вічи. Очи були налиті кровю. Іі стало трохи страшно.
— Аристіде! обізвалась Надя. Я не думала, що ви такий матеріяльвий чоловік. Памятаєте, як ви прийшли до нас перший раз, вступили в наш грецький кружок.
— Якже не памятати! Це було весною, як у вашому саду цвили рожі та акація, як ваша мама винесла мині варення та сказала по молдавськи: Дульчеца ку апа реши; пофтимъ! Ту весну й той день я ніколи не забуду, бо я в той день побачив ваші дивні очи, сказав Целаброс.
— Так було, так, сказала Надя, спустивши віка на очи і згадуючи той ясний майський день. В нашому грецькому кружку я тільки й чула розмову про кукурузу, пшеницю та тютюн. Ви перший з Греків заговорили про вищі ідеі, про дорогі для мене принципи: я думала, що ви приймаєте іх до серця, що ви пересьвідчились в них, горячо будете встоювати за них, візьметесь за діло…
— Надю моя дорога! Ми вже люде дорослі! Час нам глянути на життя та на сьвіт очима дорослих хюдей. Час нам перестати гратись в принципи. Будемо дивитись на людей, на сьвіт очима мудрого практичного чоловіка. Кинь, Надю, ті іграшки!
— Які то іграшки! крикнула Надя і почула, що по іі нервах неначе щось вдарило. Вона пригадала слова Комашка.
