мене не приходили. Не ходіть до мене, не мучте мене! ще тихійше обізвалась Мурашкова.
Целаброс узяв іі під руку. Мурашкова почула, що іі нерви зразу заспокоілись. Важке ждання минуло. А темна ніч закривала від іі очей ті пишні очи, що чарували іі якоюсь потайною силою і запалювали в неі якийсь огонь.
— Я прийшов, щоб подихати хоч хвилину тим воздухом, що ти дишеш, щоб побачити хоч твоі вікна, постояти під твоім вікном, почути хоч шелест твоєі тихоі ходи, сказав Целаброс. Я вмру без тебе, сам собі смерть заподію!
Вони пішли тихою ходою в парк. Мурашкова мовчала. Вона чула, що іі серце почало кидатись тихійше. Мисли стали яснійші, неначе випливали з якогось туману. Вона почула енерґію в думках…
— Аристіде! обізвалась вона тихо. Мині шкода вас, але нам треба розійтись: нам не бути в парі.
— Чом так? аж крикнув Целаброс.
— Я помилилась, і помилилась важко, тяжко: я не так думала про вас, сказала вона. Я тепер зрозуміла, що наші думки розійшли ся. Ви практик, чоловік матеріяльний. Ви хочете жити тільки для себе. А я…
— Ти-ж сама казала мині, що ти женщина практична поперед усего і не дуже поважаєш теоріі, сказав Целаброс. І ти такого самого грецького роду, як і я.
— Правда, я практична, але я свою практичність готова прикласти до якого вищого діла; я людина діла, а не пустих слів. Я полюбила принцип; і принцип практичного діла, а не теоріі: така вже моя вдача. Я хочу жити і служити ділом для других. Час пливе, а соціяльна неправда панує на сьвіті. Нарід в нужді, в темноті і єго зумисне держать в темноті… Хиба ти знаєш,
