в парк. Маня й справді, закохавшись, зачула волю. Кохання й мука серця, а щастя й воля, часом наводить на стежку до свободи, до самостійности, розбуджує дрімаючу енерґію. Б Мані в души вперве заворушилась іскра свободи…
Горнична вернулась і сказала, що нігде не видко Мані, а в купальні купаєть ся сама Саня: Мані не було i в купальні.
— Боже мій! Щось трапилось! Це не спроста! крикнула Навроцька. В церкві іі нема, бо з церкви вже давно вийшли. Щось трапилось! Не дурно-ж Маня довго не спить, сидить коло одчиненого вікна до пів ночи, говорить крізь сон, а часом і кричить.
Навроцька післала горничну в сукупні, неодгорожені сусідні сади, а сама ще раз пішла в парк. Вона заглядала за кожне дерево, за кожній кущ. І за густими кущами жовтоі акаціі та городовини вона несподівано зогляділа шматок Маниноі сіроі сукні. Навроцька розгорнула кущі. Маня лежала ниць на траві в холодку, простягля ся на усей зріст і читала книжку, поклавши ii на траві, ще й ногами пацала, як роблять пастушки.
— Чи це ти? крикнула Навроцька.
Маня жахнулась, кинулась, схопилась і сіла на траві.
— А ми тебе шукали і над морем і в манастири. Наробила ти нам клопоту… Чого це ти вийшла з хати мене не спитавшись? Вивернулась на траві, як горнична, ще й ногами пацаєш! Це гарні манєри!
— Оце, хиба я далеко зайшла. Саня як йде з хати, то нікого не питає, обізвалась Маня.
— Я-ж так і казала. Саня, Саня… і скрізь та негодяща Саня. І ти швидко через неі станеш негодящою! сказала сердито Навроцька. А це яку книжку ти читаєш?
