І Навроцькі почали лаштуватись в дорогу. А тим часом в кватирі Навроцьких трапилась велика подія: Маня збунтувалась проти своєі матери.
Одного ранку Навроцькі випили чай. Після чаю Раіса Михайлівна почала складатись в дорогу. Оглянулась вона сюди-туди, Мані нема в кімнаті. Вона побігла в гостинну, Мані й там не було. Одчинила вона двері в коритар, іі і там не було видко.
— Де це Маня? спитала Раіса Михайлівна в Навроцького.
— Не знаю, знехотя обізвав ся Навроцький, курячи сиґару. Тут була, вертіла ся, та не знаю, де діла ся…
Навроцька одчинила вікно, глянула в парк: Мані нігде не було видно.
— Де це Маня? Що це за знак? крикнула вже сердито Навроцька. Ти тут сидиш і нічого не бачиш.
— Може вовк иззів, обізвав ся байдужо Навроцький.
— Господи! Ще й дратуєть ся! Побіжи в парк та пошукай! Щось таке трапилось. Вона без мене ніколи з хати не виходить. Набігли сюди оті Комашки та Мавродіни та Мурашки, наговорили усякоі всячини, а вона наслухалась. Ще дремне в Одесу, або й за Одесу, кричала вже сердито Навроцька.
— Далеко не забіжить, бо трохи важка на ході… Та не бій ся! Вона не побіжить за Комашками та Мурашками! Не з іі розумом бігти за ними. Вона швидче дремене за Фесенком, сказав Навроцький.
— Ой лишечко! Ще справді побіжить до Фесенка. Це твоя Саня іі набила голову. Вона не спить і не ість; так побиваєть ся за Фесенком.
Навроцька підождала з годину, Маня не верталась. Навроцька післала горничну над море, а сама побігла
