Навроцьку взяла злість.
— Як Комашко сватав Саню, то він, як опечений, схапав ся з місця, трохи не сьпівав над морем, а тепер тільки баньки витріщив, неначе не єго дочку сватають. Ет, чортове опудало! подумала Навроцька. Не радий такому чудовому женихови.
— Мині здаєть ся, що треба ик весіллю довгенько готуватись: знаєте, я не думаю вінчати своі дочки на галай-на-балай, хапаючись, як вінчають ся стрижені панни, сказала Навроцька з поважною міною. Етикета не пуста річ.
— Дідько-б тебе взяв з твоєю етикетою! Коли-б часом через твою етикету не втікли двацять пять тисяч… Треба добре крутити крутія перед тією бабою! подумав Фесенко.
— Так, так, Раісо Михайлівно! Ваша сьвята правда! Етикета поперед усього… Етикета — поважна, поважна річ, сказав Фесенко.
— Я й сам так думаю… Ті… ті стрижені усе вінчають ся хапаним вінчанням: в чому стоять, в тому й вінчають ся, обізвав ся Фесенко і спустив очи до долу, неначе Господи як засоромив ся.
Маня почувши, що вже говорять про весілля, почала плакати, певно на радощах. Сльози лили ся по іі щоках, як ллють ся сльози в нервових мазаних дітей. Ій хотілось, щоб весілля було зараз, таки зараз, того таки дня, а мама верзе про якусь етикету. Маня вийняла хусточку і притулила до очей. Мати вгляділа, схопила ся з місця і побігла до неі, обняла іі голову і притулила до своіх грудей. Фесенко й собі схопив ся, прибіг до Мані і почав іі втішати.
А батько сидів, навіть не лупав очима і спокійно дивив ся на ту неначе театральну сцену. Усі вони троє
