В кімнаті паннів було темно. Здорові волоські оріхи закривали небо, не пускали сьвіта в невеличкі вікна.
— А якже ти думаєш вінчатись? спитала в Сані Навроцька.
— Як можна простійте, без шику, обізвалась Саня.
— Та йди-ж сюди та поговоримо! Не кричати-ж мині до тебе в другу кімнату, сказала Навроцька.
Саня не виходила.
— Йди бо сюди, моя дитино! загомонів Навроцький.
— Саня вийшла і сіла в куточку.
— Не вже ти не думаєш надівати фати та ґірлянди? спитала в Сані Навроцька.
— Ні, не думаю сповнити цього допотопного звичаю: надіну чистенький убір та й повінчаюсь в ньому, сказала Саня.
— Добре! чудово! Я не хочу, щоб з мого дома виставляли себе на показ публично якісь нигилистки, обізвалась вже сердито Навроцька.
— І мині не хочеть ся виставляти себе на показ в фаті та ґірлянді, неначе на всесьвітній виставі фабричних виробів, сказала енерґічно Саня.
— Б моі часи дочок не питали, в чому й як вони будуть вінчатись, сказала Навроцька.
— А в наші часи треба-б спитатись і в дочок, сказала Саня.
— Саню! не дражни мене! Я в Камянци без своєі матери або без ґувернанки, панни Марисі, не сьміла й на двір вийти, сказала Навроцька.
— Сказати правду, то були смутні, варварські часи. Хвалити Бога, вони минули, сьміливо сказала Саня. Женщини повинні мати стільки права на свободу, як і чоловіки. Женщина до сего часу рабинею запертою,
