Саня поперед усього мусіла вивчити курс кулінарний, щоб часом не наварити борщу з огірками. Вона мусіла найняти дорогу куховарку і вивчилась від неі стряпати, варити борщ, смажити печеню.
Тим часом Комашкові вороги не дрімали. Була половина вересьня. Комашко й Саня перед вечірним чаєм пішли в виноградник істи виноград. Літо догорювало. Стояла остання літня суша. Жара не спадала. Сонце стояло низько на заході. Небо було чисте, глибоке, темно-сине, а кругом неба внизу над горами йшла широка полоса, як широкий пояс, знизу червонувата, неначе розпечена в огні, вище фіолетова, а ще вище фіолетовий цьвіт переливав ся з жовтим-опаловим і зливав ся з темно-сивим небом. Небо було похоже на синю велитенську перекинуту чашу з розпеченими в огні краями. Гарячий кольорит неба гармонізував з гарячим коханням в молодих мрійливих душах ідеалістів. На дворі було тихо. Миром, спокоєм віяло від широких долин, з садів. Спокій і мир був і в серці молодих людей. І той спокій був для іх ще солодший після пережитих тревог. Комашко й Саня сиділи під старими волоськими оріхами, дивились на широку долину, на круті гори, засажені садами та виноградниками, милувались гарячими кольорами південного неба. Комашко розказував Сані плян своєі літературноі роботи на украінській мові, котру він виготовлював для галицького журнала.
До іх підступив ґімназіяльний надзиратель і привитав ся з ними.
— Вікторе Титовичу! вас просить до себе директор та ще й зараз. Я був у вас в кватирі та не застав вас, сказав надзиратель.
— Зараз іду, сказав Комашко.
Саня стревожилась. ІІ душа чула щось недобре.
